Роль уроків історії в національно-патріотичному вихованні учнів

Рецензія 

  на посібник «Роль уроків історії у національно-патріотичному вихованні  учнів», обсяг – 52 с. комп’ютерного набору, автор – О.П.Чернявська.

           В даному посібнику вчитель дає рекомендації щодо прийомів  і методів  роботи на уроці історії в 5-8-х класах, шляхи організації активної пізнавальної діяльності учнів, формування в учнів почуття  патріотизму, гордості за свою країну, народ, повагу  до її минулого.

            Посібник покликаний допомогти вчителям розвивати історичне мислення учнів, формувати в них інтерес до уроків історії України.

          Виховання дітей шкільного віку здійснюється в процесі навчальної та виховної роботи в школі та за її межами, формуючи свідому, активну, корисну для суспільства особистість.

         Автор посібника підкреслює, що становлення учня як громадянина та патріота – актуальна проблема сьогодення. Велика роль в національно-патріотичному вихованні належить урокам історії України.

           Робота має певний науковий рівень і в цілому заслуговує на схвалення. Вона  є внеском у розвиток педагогічної науки. Рекомендуємо посібник до друку.

Анотація 

Як писав Олександр Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». І такий народ завжди будуть зневажати й поневолювати. Українська держава зможе розвиватися лише знаючи своє минуле, і пам’ятати, що саме історична свідомість є вищою духовною цінністю будь-якої нації. У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

На уроках історії закладаються підвалини історичних уявлень майбутніх громадян про давнє минуле власне українського народу, його мови, культури, ментальних рис характеру, державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування європейської цивілізації. Тут учні мають отримати базові наукові знання, що слугуватимуть фундаментом формування їх історичної свідомості, патріотизму.

На уроках історії відбувається виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості. Вчитель має домогтися усвідомлення учнями спільності інтересів усіх етносів українського народу в розбудові України, формування міжнаціональної толерантності, необхідності розвитку духовної, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури тощо.

Матеріал, викладений в даному підручнику підтвердить, що уроки історії – один із осередків становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві

        Матеріал систематизовано відповідно до програм уроків історії України.

Роль уроків  історії України у національно-патріотичному вихованні  учнів 

Батьківщина без нас обійтися може, ми ж без неї – ніщо. Цю велику істину, на яку звертав увагу В.О.Сухомлинський, повинна розуміти і відчувати кожна дитина.

 Великий вплив на патріотичне виховання має козацька педагогіка. Українці єдина в світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі, як відкристалізованого етнічного розуму. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті  і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій  і звичаїв.

Особливе  значення має залучення школярів до суспільного життя: участь у добродійних акціях, в благоустрої міст і сіл, у збереженні народного добра та охороні навколишнього середовища.

 Важливим початком доручення до історії  рідного краю є знайомство з рідним селом, містом, екскурсії, вивчення історії міста, села з перших років його  існування; пошукова робота шляхом зустрічей із людьми поважного віку, що є корінними жителями даної місцевості; по можливості – збирання старовинних речей побуту, вишивок, костюмів, писанок та ін.. Учні можуть самостійно або під керівництвом вчителя знайомитись з матеріалами про видатних земляків ( політичних та військових діячів, письменників, інженерів, педагогів, підприємців…), визначити їх місце та роль у розвитку рідного краю, світової науки, культури, економіки.

Вчитель історії,  використовуючи  різні форми роботи – урочну і позаурочну, як активну (пошук, екскурсії), так і пасивну (проведення екскурсій для молодших школярів у шкільному музеї, усні тематичні журнали для однолітків). Позаурочна робота – це пошукові експедиції, туризм, тематичні вечори, конкурси, олімпіади.

Важлива передумова ефективності патріотичного виховання підлітків – своєчасне залучення їх до традицій, що були зароджені в школі і націлені на підготовку  патріотів. Але саме на  уроках повинен закладатися фундамент патріотичної свідомості, патріотичних  відчуттів і поведінки громадянина – будівника і захисника Вітчизни. Вже в 5 - му класі учні дізнаються про походження історичної назви нашого міста, з допомогою батьків готують розповідь про назву своєї вулиці, долучаючись, таким чином до історії нашого краю. Розглядаючи герб міста та навчального закладу, п’ятикласники дізнаються, чому там зображені лелеки, та чому там основний колір – малиновий, і що він означає. Уроки історії України – це особлива можливість для патріотичного виховання.  Патріотизм учнівської молоді повинен ґрунтуватись на знанні про історико – культурні  традиції народу, героїзм його захисників, воїнів Київської Русі, українського козацтва, Січових стрільців, борців із німецьким фашизмом.

Варто зазначити, що Програма з історії  для 11-го класу, наприклад, передбачає розгляд питань, повноцінне вивчення яких без залучення  спогадів безпосередніх свідків та учасників подій стає дуже проблематичним. Це такі теми: «Радянська модернізація України ( 1928 – 1939 рр.)»; «Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1941 рр.)», «Наш край в 30-50-з рр.. ХХ ст..», «Україна за умов лібералізації суспільства (1953 – 1964 рр. ХХ ст..)» та ін..

Відеосвідчення дозволяє викликати чуйність та симпатію до людей, які «пережили»  історію.  Разом з тим, збираючи такі свідчення, учні дізнаються про минуле свого краю, своєї держави. Знайомляться із ставленням окремих громадян до історичних подій минулого, можливо змінюючи власну думку до цих подій. Працюючи з безпосередніми свідками або учасниками певних подій, учні  відчувають свою причетність не лише до подій минулого, а й до «творення історії» сьогодні. Адже та робота, яку вони виконують, є дуже важливою для наступних поколінь. Активізація пізнавальної діяльності учнів через заохочення їх до самостійної роботи, має дуже високу ефективність. Учні не лише краще  засвоюють історичний матеріал. На цій основі здійснюється також національно – патріотичне виховання на уроках історії.

Благодатними в цьому відношенні є багато тем з програмного курсу історії України. Наприклад, такі: «Формування і бойовий шлях Легіону український січових стрільців», «Українська революція», «Бій під Крутами», «Рух Опору в Україні під час Другої світової війни» та ін.. Ці уроки є надзвичайно емоційними, хвилюючими. Тут є можливість розкрити таку людську якість, як самопожертва в ім’я нації та держави.

Історія України – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика; всього українського народу та його видатних представників – Т.Шевченка, В.Винниченка, М.Міхновського, М.Грушевського, С.Петлюри, С.Бандери та багатьох інших, висвітлюється національна гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу. Учні отримують завдання підготувати повідомлення, реферати, статті та презентації про видатних борців за українську державність, з якими вони виступають на уроках. При засвоєнні матеріалу учні дискутують, ставлять питання. Це означає, що їх душі і серця захоплюють факти боротьби за українську державність, вони сповнюються почуттями гордості за героїв цієї боротьби; пишаються історичним минулим та героїчним сьогоденням українського народу. Таким чином, на уроках історії відбувається виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості.

Проблема патріотизму розглядалась різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції.  Так  розкритий зміст поняття «патріотизм»  у О.А.Апраксіна: «Патріотизм – це любов до своєї Вітчизни; до рідних місць («землі батьків»), до рідної мови, до культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм – це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежність.»

Патріотичне виховання – це планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури  або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Але в умовах українських реалій, коли багато речей викликають у суспільстві негативне ставлення, виховувати справжніх патріотів дуже складно.

Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що набуває сьогодні особливого значення. Головною запорукою процвітання держави є національно-патріотичне виховання молоді, частина якої  щороку поповнює лави державних службовців. Адже саме вони вносять свої корективи в закони,суспільне життя, етико-моральні засади. Щоб ці реформи не призводили до краху, національно-патріотичне виховання повинно супроводжувати молодь впродовж всього їхнього шкільного й студентського життя. Щоб змінити становище на краще, необхідно розуміти, що не можна за короткий період часу змінити молодь, не змінивши суспільство.  Ось чому стрижнем усієї системи виховання в Україні повинна бути національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави.